Тих хто не мовчить
Я не хочу ніколи існувати без імені
Я не хочу ніколи засинати у камені
Я нікому не буду віддавати ім’я своє
Тим ким я був тим я і є тим ким я був

Десь у скверику на Подолі я видно здалека сяйво місячне
Сів би випити під магнолію із собою десь із двохтисячних
І спитав би себе натхненного що не дуже уважно слухає
Чи хотів би він стати пам’яттю покоління тих кому болить